Обробка металу (розточка, термічна)
Координатно-розточувальні роботи
Для механічної обробки металів застосовуються різні технології. Координатно-розточувальні роботи – один з їх різновидів, що є завершальним етапом цього виду обробки заготовок. Для якісного результату використовують техніки розточування, свердління отворів, фрезерування площини деталей з різним ступенем точності.
Класифікуються даного плану роботи за двома типами: обробка горизонтально-розточувальна та вертикально-розточувальна. Виконуються вони на отворах, отриманих під час лиття. Метою розточувальних операцій є розширення заданого отвору, збільшення його розміру та досягнення певного діаметру. Також усувається шорсткість поверхні заготовки.
Проведення робіт на спеціалізованих розточувальних верстатах, що працюють на малих швидкостях, дає можливість отримати в результаті високоточні до десятих часток міліметру показники.
Незважаючи на схожість координатно-розточувальних процесів зі свердлінням та фрезеруванням, їх головною особливістю є можливості виконувати унікальні операції. До таких відносяться:
- Високоточне оброблення в пазах;
- Отримання конічних отворів;
- Фрезерування під різними кутами.
А як супутні роботи виступають: свердління отворів, чистове фрезерування торців, розмітка, перевірка міжцентрових та зенкерування отворів.
Спеціальне верстатне обладнання, що застосовується під час координатно-розточувальних робіт, має деякі переваги. Як правило, верстати обладнані поворотними столами, які дозволяють виконувати з високою точністю:
- Обробку отворів, заданих у полярній системі координат;
- Операції у похилих поверхнях;
- Перпендикулярні отвори;
- Проточення торцевих отворів.
Наочно та точно задавати координати для виконання певних операцій допомагає додаткова цифрова індикація на верстатах. Міжцентрові відстані можуть задаватися з точністю до 0,004 мм у системі координат, а точність між осями при тому становить 0,006 мм.
Термічна металообробка
Термообробка металів – це технологічний процес, який є невід’ємним етапом виготовлення деталей із вуглецевих та легованих сталей. Вона завжди позитивно впливає на експлуатаційні якості металу, відповідно, готового виробу. Застосовується для отримання підвищених параметрів міцності, твердості, зносостійкості, пружності, або, м’якості, податливості.
Виділяють три основні види термообробки:
- Відпал;
- Нормалізація;
- Загартування.
Перший є технологією високотемпературної обробки металу. Спочатку сплав розігрівають до певної високої температури, потім витримують деякий час та надають повільному поступовому охолодженню. Метою відпалу є вирівнювання структури металу, покращення його властивостей пластичності зняття напруги.
Відпал підрозділяється на кілька типів: першого роду, дифузний, другого роду, повний і неповний, сфероідізуючий, изометричний, рекристалізаційний, світлий. Кожен з них дозволяє досягти певних структурних змін у металі, доводячи його до потрібного стану.
Нормалізація є високотемпературною обробкою металу. Сталь розігрівають на 30-50 градусів вище за температуру верхніх критичних точок АС3 або АСm. Потім виріб надають охолодженню, яке відбувається повільно на відкритому повітрі. Процес нормалізації має дві мети: перша, це усунення наклепу, друга – зняття внутрішньої напруги. Проводиться нормалізація в основному для вуглецевих та низьковуглецевих сталей. Підсумком процесу є дрібнозерниста структура металу.
Загартування потрібне у разі необхідності надання металу твердості та міцності. На відміну від нормалізації етап охолодження відбувається з високою швидкістю, у воді, олії чи інших рідинах. Результат процесу – зміцнений матеріал нерівноважної структури.
Термічна обробка металів має низку позитивних показників. Серед основних можна виділити: підвищення зносостійкості виробів, зниження браку під час виготовлення деталей, інструментів, економія на нових виробах за рахунок підвищення показників міцності сплаву, використовуваного для виготовлення деталей.
Comments are closed.